» » » Вексель и вексельные операции /на укр. языке/

Вексель и вексельные операции /на укр. языке/


...



Історично, виникнення векселя сягає античності. Перші згадки звязані з Древньою Грецією, у якій спостерігалися дуже міцні звязки між обмінювачами в різних містах. Нестача наявних грошей, а також розуміння небезпеки тривалих переходів призвели до того, що купець одержував розписку від одного обмінювача в тому, що він одержить борг в іншому місті у іншого обмінювача, а потім з цією розпискою обмінювач зможе повернути собі гроші у того хто видав розписку.
По своїй суті така розписка була переказним векселем. Такі векселі широко використовувалися в Італії із середини XII до середини XVII ст., коли вона вважалася центром господарської і фінансової діяльності. Саме тому, Італія і вважається батьківщиною векселів. Якщо спочатку вексель гарантував одержання готівки в іншому місці, то пізніше він став виступати фактом обміну товару на гроші, які продавець одержував пізніше з врахуванням або без врахування затримки - безвідсотковий і відсотковий векселі. Прикладом першого, що дійшов до наших часів, може бути відсоткова розписка 1339 р.: 


Такі три періоди в історії векселя: перший, - італійський, він зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду - французькому (індосамент). Найважливіша памятка французького періоду - це Соde de commerce (1808 р.). Третій період - німецький; його найважливіший твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої копіювалися сучасні йому вексельні статути.
В Росії вексель почав діяти за часів Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливим застосовувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вже при Петрові II, у виданому при ньому вексельному статуті, векселі поділяються на казенні та приватні. Зазначений вексельний статут і є перший, введений у Росії, за розпорядженням уряду, у вигляді твору, виданого 16-го травня 1729 р. німецькою та російською мовами. В основу цього статуту покладено сучасні йому німецькі вексельні статути, із яких запозичено багато визначень і майже вся термінологія векселя.
Основна увага в Статуті 1729 р. приділена переказному векселя, а про простий згадано лише мимохіть. Необхідним визнається вказівка валюти векселя - одержання еквівалента (товарів або грошей) за боргове зобовязання. Зобовязуватися векселями дозволено купцям і особам, які вступають з ними в договірні відносини.
Перший вексельний статут проіснував більше століття, в нього 70 разів вносилися зміни і доповнення, поки нарешті був прийнятий новий Статут про векселі від 25 червня 1832 р., складений на основі як французького, так і німецького вексельних законодавств. Суттєві зміни в нього вніс закон від 3 грудня 1862 р., яким вексельна дієздатність була розширена до загальногромадської дієздатності, з винятками по відношенню до осіб духовних, нижніх військових чинів, селян, що не мають нерухомої власності і торгових свідоцтв та заміжніх жінок без згоди чоловіків.
Вже в 40-х роках XIX ст. було підняте питання про перегляд вексельного законодавства. Одночасно з виданням в Німеччині вексельного статуту (1847 р., вступив у дію з 1848 р.) питання про перегляд підіймається офіційно. Відтоді було складено декілька вексельних проектів (1860, 1880, 1884, 1890, 1895 р.) підготовлених під впливом німецького права. І тільки 27 травня 1902 року був затверджений новий Статут про векселі, що вступив у дію з 1 січня 1903 року, а законом від 5 жовтня 1906 року з селян знята заборона зобовязуватися векселями.
Характерними рисами російського вексельного обігу в період після скасування кріпосного права (1861 р.) і до жовтневої революції (1917 р.) були:
- довгостроковість векселів (3,6,12 і більше місяців);
- велика валюта векселів;
- панування у внутрішньому обігу простих векселів. Переказні векселі використовувалися, як правило, у зовнішній торгівлі та при одержанні закордонних банківських кредитів;
- велика питома вага банківського капиталу в кредитуванні вексельного обігу.
Статут про векселі 1903 року був останнім вексельним статутом Росії. Після жовтня 1917 року він втратив силу поряд з усіма іншими законами дореволюційного часу. Однак потреба у векселях відчувалась навіть під час «військового комунізму» і вони виписувались по старих зразках (на вексельному папері для боргових зобовязань). Згодом такі векселі були визнані радянськими судами лише в якості боргових розписок.
З переходом до нової економічної політики стала відчуватися потреба в боргових зобовязаннях, які б могли забезпечити швидке стягнення боргу, на відміну від боргових розписок і інших боргових зобовязань. Тому в 1922 році було прийнято «Положення про векселі». В його основу були покладені Статут 1903 року і німецьке вексельне законодавство, що разом із так званими бременськими правилами склало основу подальшого розвитку і європейського вексельного обігу. Але Положенню судилося коротке життя - до фінансово-кредитної реформи 1930 - 32 р.
Вексельний обіг розвивався протягом багатьох століть і відрізнявся великими розбіжностями часом навіть у країнах, звязаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями. З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році у Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельні конвенції:
Конвенція № 358, що встановлює Однаковий закон про переказний і простий вексель;
Конвенція № 359, що має на меті вирішення деяких колізій законів про переказні і прості векселі;
Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і простих векселів.
Країни, що приєдналися до першої із зазначених конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобовязання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний і простий вексель (далі по тексту - ОВЗ), що є додатком 1 до зазначеної конвенції, з можливістю включення в національне законодавство обмовок до закону, наведених у додатку 2 до цієї ж конвенції.
До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, що за текстом майже співпадає з ОВЗ. Однак на практиці векселі на радянському ринку до 1990 року не використовувалися.








3. Неможливість заперечень. Заперечення боржника проти кредитора практично неможливі, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику. Але навіть і в цьому випадку сам боржник має довести правомочність своєї вимоги.
Вексель є зобовязанням щодо визначеної грошової суми, що не залежить від тієї матеріальної підстави, на основі якої воно виникло. Як зобовязання, що регулюється спеціальними вексельними нормами, такий документ повинен містити в собі такі необхідні складові частини (елементи), які б за змістом і формою не залишали ніяких сумнівів щодо волі векселедавця.
Національні законодавства висувають різні вимоги до упорядкування вексельного тексту, але вимагають обовязкової наявності вексельних реквізитів, тобто тих елементів вексельного тексту, що разом складають вексельне зобовязання і перетворюють його з простого боргового зобовязання в зобовязання, що базується на нормах права які регулюють вексельні відносини.
В більшості країн встановлювані національними банками форми векселів - вексельні формуляри, мають лише значення зразка, і відступ від форми за умови дотримання при написанні векселя усіх вимог та реквізитів не впливає на рішення про правоздатність векселя. Але в Україні векселі виписуються на спеціальних бланках зразок яких затверджений Національним законодавством. В Україні, наявність усіх реквізитів на звичайному аркуші паперу не перетворюють цей аркуш на вексель та не наділяють його вексельною правоздатністю, на відміну від інших країн де позначка «вексель» з усіма необхідними реквізитами та підписом зобовязаних осіб перетворює будь-який папір на вексель (англо-американська система вексельного обігу не вимагає навіть позначки «вексель»).
Простий вексель містить ті ж реквізити, що і переказний, із тією тільки відмінністю, що немає вказівки трасата кому платити, тому що платником-векселедавцем є сам боржник.
ЄВЗ вказує, що документ, у якому відсутній хоча б один із зазначених реквізитів, не є векселем, крім наступних випадків:
- вексель, у якому не зазначений термін платежу, розглядається як такий, що підлягає оплаті за предявленням;
- при відсутності спеціальної вказівки, місце, позначене біля назви платника, вважається місцем платежу і, водночас, місцезнаходженням платника;
- вексель, що не містить вказівки на місце його видачі, розглядається як підписаний у місці, позначеному поруч із найменуванням векселедавця.
Не у всіх країнах закони вимагають наявності всіх зазначених реквізитів. Якщо ЄВЗ для дійсності переказного векселя вимагає наявності усіх восьми пунктів, то як я вже зазаначив, ні в англійській, ні в американській системі не вимагається позначки «вексель», а достатньо лише пунктів 2, 3, 6 і 8 як мінімум, тобто: зобовязання сплатити певну суму, найменування платника, найменування того кому має бути здійснено платіж та підпис векселедавця.
Допускається (і в женевській, і в англо-американській системах) вказівка на векселі декількох платників, а також видача векселя одночасно декількома векселедавцями. Так само у векселі може бути призначено декілька перших набувачів, однак дроблення вексельної суми ні між декількома платниками (векселедавцями), ні між декількома першими набувачами не допускається.
За згодою контрагентів вексель виписується на будь-якій мові, звичайно - на мові місця видачі або місця платежу. За бажанням наступних учасників (наприклад, при покупці іноземного векселя) він може бути перекладений на відповідну мову шляхом прикріплення до нього нотаріально завіреного перекладу.
Зміни в реквізитах векселя першонабувачем або його спадкоємцями не допускаються. Тільки за згодою зацікавлених сторін (платника, векселедавця) можуть бути зроблені незначні зміни, що доповнюють незначні відсутні реквізити (наприклад, додаток відсутньої дати видачі).
Якщо векселедавець залишив незаповненими багато або навіть усі вексельні реквізити (у першу чергу це стосується суми, терміна платежу і найменування першонабувача) і підписав вексель, то кажуть, що він підписав вексель у бланк. Якщо ж він передає такий бланковий вексель першонабувачу, то останній має право самостійно заповнити відсутні частини. Мається на увазі, що векселедавець безмовно дав йому і наступним векселедержателям таке право.
Крім головних складових частин - реквізитів або істотних приналежностей векселя, вексель може містити ще й інші елементи - несуттєві приналежності, частково встановлені законодавчо, як складові частини векселя, частково законодавчо не встановлені і визнані не необхідними, наприклад, аваль, посередницька адреса, формула «не наказу» та інші приналежності. Деякі з цих частин на практиці стали настільки повсякденними, що без них неможливо уявити вексель.
Наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене - знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У тей же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.





Від дефектів вексельної форми необхідно відрізняти дефектність або недійсність, в основі якої - правоздатність особи, яка поставила свій підпис на векселі. У цьому випадку недійсність підпису неправоздатної особи відноситься тільки до цієї особи, не перетворюючи вексель на недійсний стосовно інших векселеучасників.
Вексель називається підробленим, якщо напис на ньому зроблений якою-небудь іншою особою, а не тією, від імені якої він виданий. Тей, чиє імя було використане для такого вексельного напису не несе ніяких вексельних зобовязань, тому що у дійсності він не підписував вексель. З іншого боку, і тей, хто скористався для підпису чужим імям, також не несе ніяких вексельних зобовязань, тому що на векселі немає імені особи, що дійсно підписала вексель. Його відповідальність визначається, з одного боку, кримінальним правом, а з іншого боку - цивільним - за збитки, заподіяні сумлінному векселедержателю.
Вексель називається вигаданим (фіктивним), якщо в ньому вказуються неіснуючі, вигадані особи. Такі векселі часто вживаються з метою одержання грошей для яких-небудь операцій шляхом дисконту векселя (в банку) з наступним його викупом до настання терміну платежу. Значення вигаданих векселів визначається тими ж основами, що і значення підроблених векселів.

2.1. Економічна природа векселя, основні терміни і поняття.

Всі векселі по їх економічній природі можна розділити на:
- комерційні або торгові (товарні, купівельні) векселі, тобто такі векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.і.;
- фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та у підставі видачи яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобовязання.
В основі видачи і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.
Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або - переважно - грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносяться дружні та бронзові векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобовязанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобовязанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобовязання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.
До дружніх векселів відносяться векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя по товарних і грошових угодах, і що видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. Такими векселями визнаються такі, що видані один одному родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства й інші безгрошові векселі.
До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або - штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів по векселях фіктивних, особи, причетні до їхнього виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем, оскільки вексель створюється лише для однієї мети - ввести в оману кредиторів і шахрайським шляхом витягнути з них кошти.
До зустрічних векселів відносяться дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають поперемінно то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати і суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми і бронзовими, але і комерційними, які виникли з взаємних торгових відносин і угод між двома особами.
Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, можуть бути розділені на: 
1) виставлені експортерами на своїх імпортерів - торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документарні тратти.
2) виставлені підприємствами на банки - банківські акцепти.
3) виставлені банками на банки - фінансові тратти. Переказні векселі, виписані в іноземній валюті і трасовані за кордон (з-за кордону), підрозділяються до того ж на власні тратти та готові векселі. Іноземний переказний вексель в руках ремітента або в руках першого набувача, на імя якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною траттою; така тратта має тільки підпис трасанту і, можливо, підпис трасату-акцептанту, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують добротність векселя. Тей же вексель, индосований хоча б тільки один раз ремітентом на імя свого индосата, або тей же вексель власному наказу, индосований по іншому індосаменту першим індосатом на імя другого, є в руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.





Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.
Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку і не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума по такому векселя. Відповідно забезпечувальні векселі можуть бути:
- чужими векселями, по яким позичальник є індосантом. Такі векселі, в залежності від угоди, передаються банку або за передаточним або за забезпечувальним на його імя написом. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає в якості схованого поручителя. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбардними векселями;
- власними векселями, по яких позичальник значиться платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою обмовки «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички, відносяться до власних ломбардних векселів.
Оскільки по зовнішніх ознаках векселя не можна визначити ані характер відносин між векселеучасниками, ані природу виникнення вексельного зобовязання, тобто і добротність векселя, і надійність боржника - найважливіша задача особи яка працює з векселями, і бухгалтера і банкіра, перш за все в тому, щоб виявити справжній характер векселя, його реальну економічну та юридичну основу.
Виходячи із визначення простого і переказного векселів первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:
• векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;
• ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобовязання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:
• трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;
• трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;
• ремітент — перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціальна дія називається акцептом тратти.
Тому переказний вексель має форму наказа трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.
Всіх учасників векселя повязують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.
Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.
Відповідальність є безотзивною, тому буде недійсною усяка оговорка на векселі, .за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право предявити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.
Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить право вимагати платіж за векселем у трасанта у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного предявлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протесту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для предявлення вимоги про платіж до трасанта не обовязкове.
Зобовязання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент повязані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються нормами цивільного права про зобовязання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може предявити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.





Але трасант не тільки несе зобовязання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.
Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за
векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є обовязковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобовязання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його віповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.

2.2 Акцепт, індосамент і цесія векселів.

Акцептант — це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобовязанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобовязання за векселем стає безотзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).
Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).
У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати в порядку регреса, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобовязаних за векселем осіб.
Вексель має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються в уплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобовязаннями, а при необхідності — шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобовязань. Звичайним засобом передачі векселя є індосамент— особлиий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя або на додатковому аркуші — алонжі. Переуступка векселя за допомогою передаточних написів називається індосуванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту - індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту — індосатом або індосатором (векселедержателем).
Можливість передачі векселя за допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі — в товар, що купується з метою здійснення ним платежу.
В силу оборотності векселів ця якість визначається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження про наказ. У звязку з цим вираз «або наказу» не є обовязковим реквізитом, тому що і при відсутності такого зазначення вексель може передаватися по індосаменту. Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки «не наказу» або рівнозначної їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право позбавити вексель цієї здатності належить тільки векселедавцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення. Ніякі застереження на векселі, що обмежують його переуступку (передачу), зроблені після видачі векселя, або позавексельна угода сторін не можуть коливати оборотність векселя. А застереження «не наказу», що зроблене індосантом, не виключає можливості подальшого індосування векселя, а лише знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.
Векселі з застереженням «не наказу», яке зроблене векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з наслідками загальноцивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як може бути передане право вимоги за звичайним цивільним зобовязанням. За договором цессії право вимоги переходить до нового кредитора саме у тому стані, в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характерними для нього перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобовязанні. Місце першого кредитора займає нова особа, яка має ті ж права, що і її попередник, у звязку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги. Перший кредитор несе відповідальність перед новим кредитором лише за дійсність переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх зобовязань.





Крім того за допомогою цессії передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту.
Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом, правовими наслідками і формою:
в результаті здійснення індосаменту індосант приймає на себе відповідальність перед будь-яким наступним векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне застереження); при цессії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;
індосамент являє собою односторонню угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;
вексельне законодавство допускає здійснення бланкового або предявительського індосаменту; цесія ж може бути тільки іменною;
індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути здійснена при умові чи частково.
Для зручності в наведеній нижче таблиці вказана різниця між індосаментом і цесією: 



Коло осіб, яким може передаватися вексель, не обмежене. Вексель може бути індосований навіть на користь трасанта або платника, а вони в свою чергу, можуть індосувати вексель далі.
На практиці у забезпечувальних цілях, тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які можуть передаватися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція здійснюється завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: «Всі права по даному векселя переуступаються Укрінбанку».
Наступним видом індосаменту є передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень, наприклад: «на інкасо», «як довіреному», «валюта до отримання», які мають на увазі просте доручення провести операції за векселем (інкасування коштів, здійснення протесту і т.д. — в цьому випадку векселедержатель, вказаний в індосаменті, не розглядається як власник векселя, ним залишається індосант), «валюта у заставу», «валюта у забезпечення», які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки у порядку передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.
Крім того, відрізняють безоборотний індосамент, який здійснюється з застереженням «без обороту на мене» і знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем. Дана особа вибуває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солідарну відповідальність за векселем в результаті здійснення непереривного ряду передавальних написів.
Основними функціями індосаменту є передавальна, гарантійна та легітимаційна.
Передавальна функція полягає в тому, що за допомогою індосаменту всі права, що витікають із векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора (індосатора). Так як всі права за векселем повязані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. В результаті індосування векселя зявляється новий власник векселя — його держатель. Він отримує право вимагати від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений термін, право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепта векселя платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним вексельним кредитором. Його право вимоги до вексельного боржника незалежне від прав його попередників і базується виключно на володінні векселем і здійсненому індосаменті. Здійснення індосаменту не завжди повязане з передачею права власності на вексель. Індосамент може мати тільки передоручительний характер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до держателя не переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати усі дії з метою отримання платежу за векселем і примусового стягнення, але передати вексель далі він може тільки у порядку передоручительства. Відмінність передоручительного індосаменту від заставного полягає в тому, що держатель за передоручительним
індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її частину на погашення виданого ним індосанту кредиту, що забезпечений заставою векселя. Гарантійна функція індосамента полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є солідарними гарантами перед держателем, у звязку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, повязаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження «без звороту», «без гарантії» або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги, для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на векселі «без витрат», «без протесту», але застереження діє тільки по відношенню до цього індосанту і не звязує інші сторони за векселем.
Важливе значення має легітимаційна функція індосаменту. Законність прав вексельного кредитора грунтується на послідовності ряду передавальних написів.
Ряд індосаментів, для того щоб вважатися послідовним та безперервним, має розпочинатися з підпису ремітента (першого векселедержателя) чи векселедавця, якщо переказний вексель виставлено його власному наказу. Наступні індосаменти кожного разу повинні підписуватися іменем тієї особи, яка була вказана в попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту кожна особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не порушуючи при цьому послідовності індосаментів, оскільки в цьому випадку вважається, що векселедержатель придбав вексель на підставі бланкового передавального напису.





Кожний наступний передавальний напис, як правило здійснюється під попереднім, але безперервність ряду індосаментів може бути встановлена й за датами індосаментів. У будь-якому випадку послідовність ряду індосаментів визначається виключно за зовнішніми формальними ознаками. Необхідна лише зовнішня тотожність між підписом індосанта та найменуванням особи, вказаної у попередньому індосаменті.


2.3. Акцепт і аваль векселяів, вирішення спірних питань.

Письмовою згодою платника на оплату векселя є акцепт.
Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобовязання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової сторони векселя і виражається словом: «Акцептований» або іншими подібними за змістом словами: «Прийнятий», «Заплачу», «Згоден», «Зобовязуюсь заплатити» і т. п. Для дійсності акцепта він обовязково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя.
Ініціатива предявлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме предявлення до акцепту може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком).
Предявлення векселя до акцепту може бути проведене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання платежу, вексель може бути предявлений до акцепту і акцептований навіть після настання строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті «в стільки-то часу від предявлення» або в силу вказівок векселедавця чи індосантів повинен бути предявлений до акцепту у визначений строк, обовязковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель повинен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта проставлення дати не є обовязковим.
Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати предявлення йому векселя повторно, наступного дня після першого предявлення. Якщо після цього строку не буде прийняття, то вексель вважається неприйнятим.
Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 10 тисяч гривень може бути частково акцептований наступним записом: «Акцептований в сумі 5 тис.грн.». Платник в цьому випадку відповідає за уплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті предявити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує «Акцептований, але платіж 14 травня 1999 р.», в тей час як строк платежу був зазначений на векселі 3 травня 1999 р., то таке застереження рівнозначнае відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і предявити регресні вимоги векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14 травня) предявити вексель до платежу акцептанту, який несе відповідальність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту.
До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому випадку вважається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо вексель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобовязаною особою згідно з умовами свого акцепту.
Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу, держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, заснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності предявлення векселя до платежу.

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля — вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: «вважати за аваль», «як доручитель», «як гарант» або іншою аналогічною фразою і обовязково підписується авалістом — юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).
Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження «без звороту на мене», або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векселя не встановлені — аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту.





Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобовязань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.
Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солідарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотньої вимоги до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобовязаний перед цією особою. Але в цьому випадку діють загальні правила регресу, тобто аваліст може предявляти вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право предявити йому позов незалежно від предявлення позову іншим зобовязаним за векселем особам.
Аваліст звільняється від відповідальності, коли залишає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності.
На відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність основного зобовязання тягне недійсність забезпечуючого його зобовязання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобовязання, яке він гарантував, виявиться недійсним.
Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником — акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобовязання є предявлення документа для оплати боржнику. Предявлення повинно відбутися у місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення — у місці знаходження платника.
Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в стільки-то часу від складання або предявлення повинен предявити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплаче- ний, або в один з двох наступних робочих днів.
При визначенні строку погашення векселя не враховується день, в який він виписаний, і якщо дата платежу припадає на неробочий день, то вексель сплачується наступного робочого дня.
Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобовязаний засвідчитися у тому, що цей вексель предявлений йому для оплати законним держателем. Для цього він повинен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим підтвердити власника векселя в якості законного держателя. При цьому в обовязки платника не входить перевірка справжності підписів індосантів.
Платіж за векселем повинен наступати негайно по предявленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні обставин непереборної сили, наявність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.
Звільняється від зобовязання за векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі особи, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений проти його вручення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату і погашення.
Предявлення векселя до строку не зобовязує боржника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення строку векселя.
Перенесення строку платежу за векселем (пролонгація) не допускається.
Боржник може сплатити тільки частину своїх зобовязань, і предявник векселя зобовязаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест і предявити позов до будь-якої зобовязаної особи в розмірі несплаченої суми.
Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника.
Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:
1) протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Мета протесту — створення умов для дострокового задовільнення вимог кредитора;
2) протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична мета протесту — збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобовязаних по векселя осіб — трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники протягом всього строку позовної давності.
Здійснення протесту в несплаті не потрібне, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі обяви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселя, який не підлягає акцепту.
Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення .в вексель підписаного ними застереження («без витрат» або «без протесту») звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.





Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом — протестом, який здійснюється державним нотаріусом. Строки здійснення протесту:
1) В неакцепті. Якщо предявлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задовільнення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для предявлення до акцепту, тобто протягом одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті протягом цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня.
2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або предявлення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком за предявленням — протягом строку, встановленого для предявлення до акцепту, або наступного дня, якщо предявлення було здійснено в останній день цього строку.
Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус предявляє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя.
Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселя — проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта.
Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті протягом наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселя, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.
Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки:
— судові органи мають право виносити рішення по позовах, заснованих на опротестовних векселях;
— наступає відповідальність по простому векселя — написателів, а по переказному — написателів та трасанта (векселедавця).
Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження «без обороту на мене», є солідарно відповідальними перед векселедержателем. Він має право предявити позов до всіх зобовязаних за векселем осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Особа, що сплатила за векселем звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тій особі, що сплатила опротестований вексель.
Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселя є відповідальними протягом всього строку позовної давності.
Векселедавець може вимагати з того, до кого він предявив позов:
• суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;
• відсотки від дня строку платежу;
• збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки;
• пеню від дня строку платежу.
В разі закінчення строків, встановлених для здійснення протесту в некцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобовязаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми.
Право на предявлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів протягом одного року з дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант — проти іншого індосанта і трасанта протягом 6 місяців з дня, у який індосант сплатив вексель, або з дня предявлення до нього позову.








Чекодавець - юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.
Чекодержатель - підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.
Банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.
Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці Національного банку України.
Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Їх облік ведеться окремо від чекових книжок.
Банк-емітент без видачі чекової книжки може видати на імя чекодавця (фізичної особи) один або декілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.
Строк дії чекової книжки - один рік. Розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, три місяці.
За погодженням з установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек включає:
а) назву "розрахунковий чек";
б) назву (для фізичних осіб - прізвище, імя, по батькові чекодавця, дані його паспорта або документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі-чекодавця) та номер його рахунку;
в) назву банку-емітента і його номер МФО;
г) ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери у разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;
д) назву чекодержателя;
е) доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та літерами;
є) призначення платежу;
ж) число, місяць та рік складання чека, місце складання чека;
з) підписи чекодавця та відбиток печатки.
Чек, на якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання.
Чек із чекової книжки предявляється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів (день виписки чека не враховується).
Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. У разі розрахунків фізичних осіб з підприємствами торгівлі та послуг розрахунковим чеком дозволяється отримання чекодавцем здачі із суми чека готівкою, але не більше двадцяти відсотків від суми чека. Якщо сума здачі більша, ніж двадцять відсотків від суми чека, чекодавець має звернутися до установи відповідного банку для переоформлення чека. Невикористаний розрахунковий чек його власник може повернути до банку, що його видав, для зарахування суми на свій рахунок або обміняти чек на готівку.
Згідно з “Єдинообразним законом про чеки” чек може передаватися однією особою іншій шляхом внесення до нього передаточного напису – індосаменту. Індосамент здійснюється на зворотній стороні чека і підписується особою, яка зробила цей напис. Той хто підписався під передаточним написом називається індоссантом. Передаточний напис повинен бути простий та не чим не обумовлений. Він засвідчує передачу прав по чеку іншій особі, а також визначає відповідальність індоссанта перед усіма наступними держателями чеку.
Умови передачи чеку від однієї особи іншій визначають вид чеку та характер його використання в обігу як засобу платежу.
Розрізняють наступні види чеків:
а) іменний, або чек, який виписаний на користь відповідної особи. Такий документ не може бути переданий за допомогою звичайного індосамента. Пердача здійснюється цессієй, тобто шляхом здійснення передаточного напису з поміткою “Не наказу”, який завірений нотаріально. При здійсненні передачі шляхом цессії його власник набирає тільки ті права, які мав попередній чекодержатель.
б) ордерний чек, тобто чек, який виписан на користь відповідної особи або її наказу. Такий чек передається за допомогою індосамента з поміткою “Наказу” або без неї. Цей вид чеку найбільш широко застосовується в міжнародному розрахунковому обороті.
в) чек на предявника виписується предявнику і може бути предан іншій особі як з індосаментом, так і без нього. Як правило, цей чек виставляється клієнтом на свій банк. Чекодержатель висилає його своєму партнеру за кородоном, який при отримані виставляє його своєму банку для кредитування свого рахунка. Таким чином, за допомогою чеку на предявника чекодержатель здійснює розрахунок прямо своєму партнеру, в цілому це виявляється швидше, ніж розрахунок шляхом банківського переказу.
Згідно Женевський конвенції чек, виставлений без зазначення отримувача, розглядається як чек на предявника. Крім того чеки розділяються на фірмові та банківськи.
Банковський чек – це чек, який виписан банком на свій банк-кореспондент. У тексті таких чеків немає найменування фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата по таким чекам здійснюється за рахунок коштів банка чекодавця на його рахунках в банку-кореспонденті за кордоном.
Фірмовий чек – це чек, виписаний фірмой на отримувача. В більшості випадків такі документи виписуються на прдявника в національній або іноземній валюті на предявника і виставляються фірмой на свій банк. Оплата по ним провадиться за рахунок коштів чекодавця.





У випадках, коли при видачі чеку не мається на увазі отримання готівки, застосовуються кросовані та розрахункові чеки. Ознака, яка відрізняє кросований чек – дві паралельні лінії, які наненсені по діагоналі на ліцевій стороні чеку. Це робиться для того, щоб усунути зловживання чеком. Його держатель не може отримати визначену суму готівкою. Ця сума зараховується на рахунок чекодержателя в банку, який виступає платником по чеку, або в іншому будь-якому банку. Такий чек можна оплатити тільки банку або іншій кредитній установі. При цьому, якщо між паралельними діагоналями вписується найменування банку, то чек може бути сплачен лише цьому банку. Таким чином, кросовані чеки застосовуються для переведення тієї чи іншої суми з одного рахунка на інший. Видача розрахункового чеку теж передбачає перевод грошей з одного рахунка на інший. Але в цьому випадку банк-платник кредитує на суму чеку рахунок чекодержателя.

3.3. Розрахунки акредитивами..
Аккредитив, який використовується при розрахунках, незалежно від того, як він назван або позначений, являє собою одностороннє, умовне грошове забовязання банка, яке видається їм за дорученням клієнта-наказодателя аккредитива на користь його контрагента по контракту – бенефіціара, по якому банк, відкривший аккредитив, повинен здійснити сплату бенефіціару або акцептувати тратти бенефіціара і сплатити по ним у строк, або уповноважує інший банк здійснити такі розрахунки, при умові надання бенефіціаром документів, які передбачені в аккредитиві, та при виконанні інших умов аккредитива.
Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобовязаний:
виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.
Заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.
Банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнту.
Бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або посскачать dle 11.0фильмы бесплатно
загрузка...

Внимание! Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.