» » » Генезис меркантилiзму /на укр. языке/

Генезис меркантилiзму /на укр. языке/


...



Економічна думка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можуть бути зведені до таких основних положень. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізоване і дійсно реалізується у грошах; тобто воно уявлялося як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює лише передумови для утворення багатства, тому його необхідно всіляко заохочувати і розвивати. По-третє, безпосереднім джерелом багатст-ва є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються у гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів по більш високій ціні, ніж ціна, за якою вони купуються. Г—Г — гроші, що породжують гроші,— таке розуміння капіталу у меркантилістів. По-пяте, однак не всякий обіг є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоча і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми народного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, звідси загальний висновок — баланс у зовнішній торгівлі повинен бути активним, тобто слід менше купувати у іноземців і більше їм продавати. Проте необхідно відзначити, що в питанні розуміння активного балансу існувала велика розбіжність поглядів ранніх та пізніх меркантилістів.


Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їх, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей як капіталісти, які розуміють, що гроші «породжують» гроші і для цього вони повинні бути не в спокої, а в русі, їх постійно необхідно пускати в оборот, щоб отримувати ще більше грошей. Звідси і різне трактування загальної для усіх меркантилістів формули: менше купувати і більше продавати. Ранні меркантилісти наголошують на першій частині формули і при цьому трактують її абсолютно: потріб-но всіляко утримуватися від покупок. Пізні ж — трактують цю ж формулу відносно: можна купувати багато, але сума продажів повинна завжди перевищувати суму покупок.
Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади і навіть опіки її над господарським життям. Відмінність полягає лише у різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тому, як зробити його найбільш доцільним.
Меркантилізм набув розвитку, перш за все, в Англії, потім у Франції, Італії та інших країнах Західної Європи. У кожній країні політика меркантилізму мала свої особливості.


Мен — противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться. На відміну від ранніх меркантилістів, які ратували за високі ціни, Мен — прихильник низьких цін, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства і дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Кажучи про гроші, він підкреслював їх роль як засіб досягнення певної мети — залучити до країни через зовнішню торгівлю більше дорогоцінних металів.
Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості і, подібно Стаффорду, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. Особливо підкреслював Мен значення судноплавства і необхідність прагнути того, щоб англійці вивозили свої товари виключно на англійських суднах.
Меркантилістські погляди розвивав і син торговця Самуїл Фортрей (1622—1681), автор роботи «Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього Королівства». З метою стимулювання розвитку промисловості він вимагає обкладення іноземних товарів високим митом, в результаті чого ціни на товари, що завозяться в Англію зростатимуть, а це, у свою чергу, викличе розширення збуту товарів вітчизняного виробництва.
Коли меркантилізм як політика розкладався, на його захист виступив видатний економіст Джеймс Стюарт (1712—1781). Він поставив за мету відстояти меркантилістську концепцію у XVIII ст., коли вже утворилася теорія трудової вартості. У 1767 р. він видає книгу «Дослідження про принципи політичної економії», у якій не тільки викладає принципи меркантилізму, але й робить серйозний крок вперед в економічній науці. Стюарт не поділяє ілюзій меркантилістів, буцімто багатство створюється шляхом продажу окремими капіталістами товарів за ціною вищою за вартість. Він розрізняє «позитивний прибуток», що залежить від продуктивності праці, і «відносний прибуток», що є результатом обміну в міжнародній торгівлі. За його словами, тільки позитивний прибуток викликає зростання суспільного багатства.
Слід також відзначити, що Стюарт критикував кількісну теорію грошей і визнавав необхідність певної кількості грошей для обігу.


Монкретьєн свідомо протиставляє інтереси Франції інтересам інших країн, засуджує політику Франції за те, що вона надає більшу свободу і незалежність торговцям інших країн. При цьому він досить своєрідно використовує меркантильну теорію прибутку, перетворюючи її на зброю проти іноземних купців. У торгівлі, на його думку, виграш одного є втратою для іншого. Але в умовах внутрішньої торгівлі виграють і програють окремі учасники обороту, країна ж в цілому нічого не втратить і не придбає. В умовах зовнішньої торгівлі іноземні купці є свого роду насосом і, отримуючи прибуток, вони висмоктують багатство країни, з якою торгують.
Цікаво відзначити, що Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що достаток золота створює лише передумови для багатства і благополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє «природному багатству» (хліб, сіль, вино і т. ін.). Монкретьєн у звязку у цим пише: «Не наявність золота та срібла, не кількість перлів та алмазів робить державу багатою, а наявність предметів, необхідних для життя і одягу: у кого їх більше, у того більший достаток».
Монкретьєн різко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить до відтоку золота з країни. «Розкіш,— говорить він, — для держави чума і рокове розорення; завдяки шовку до Турції та Іспанії відпливає наше золото».
Монкретьєн виділяється із загальної маси меркантилістів тим, що його увагу привертало становище народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттям і вважає, що держава повинна турбуватися про нього.



скачать dle 11.0фильмы бесплатно
загрузка...

Внимание! Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.